5/ 5

<h2><strong>Blue Sausage Seeds Fruit Shrub Decaisnea fargesii</strong></h2> <h2 class=""><span style="color: #e03e2d;"><strong>Price for Package of 5 seeds.</strong></span></h2> <p>Dead Man's Fingers, Blue Sausage Fruit, Decaisnea fargesii</p> <p>Hardy, Easy to Grow, Fast Growth, Showy Ornamental Fruit, Fall Color, Edible Fruits, Attracts Birds, Wildlife Food/Shelter</p> <p>Decaisnea fargesii or Dead Man's Fingers is an upright, multi-stemmed, deciduous shrub and noted for its showy ornamental edible fruit. Decaisnea belongs to the chocolate vine family and is native from the Himalayas to western China. This shrub typically grows to 20 feet tall and as wide. Theleaves are bright green odd-pinnate, which can be as long as 3 feet, emerging in mid-spring. The flowers are up to 2 inch, bright green-yellow, petal-less, blooming on pendent panicles, up to 18 inches long. Although individual flowers are not particularly showy, the large racemes in bloom are interesting and attractive. Flowers give way to the piece de resistance: cylindrical, bean like seed pods up to 6 inches long that ripen to dull metallic blue in fall. It is these fruits (actually fleshy follicles) that distinguish this plant. The common names of Dead Man's Fingers, Blue Sausage Fruit, Blue Cucumber Shrub and Blue Bean Tree all convey the general message that the fruits are quite interesting and unique. Fruits will split open at maturity to reveal a large mass of seeds imbedded in edible pulp with a sweet taste, but rather insipid. Lepchas (aboriginal inhabitants of Sikkim) relish this fruit, but it is not eaten much outside its native geographic range. Dead Man's Fingers is a surprisingly apt description of what the over-ripe fruit looks, and dare we say, feels like. This is a beautiful plant in its own right, but it really shines as an annual source of excellent Halloween decorations.</p> <p>This species was discovered by Pere Paul Guillaume Farges (1844-1912) who lived in China and collected and recorded plants there from 1867 until his death. Decaisnea was originally considered to have only two species, D. insignis and D. fargesii, with the only difference between the two being that the former had yellow green fruit and the latter had blue fruit. Today, some experts continue to list two different species (see Royal Horticultural Society), but others have combined both species into D. insignis (see Flora of China).</p> <p>Other Names: Blue Sausage Fruit Tree, Blue Bean Tree, Dead Man’s Fingers, Decaisnea insignis, Blue Cucumber Shrub</p> <p>Zone: Winter hardy to USDA Zone 6-9, but may be grown further north into USDA Zone 5 where it may die to the ground in winter with roots surviving to produce new growth in spring.</p> <p>Growth Rate: Fast</p> <p>Plant Type: Deciduous shrub or small tree</p> <p>Family: Lardizabalaceae</p> <p>Native Range: Western China</p> <p>Height: 12 to 20 feet</p> <p>Spread: 12 to 20 feet</p> <p>Shape: Upright, multi-stemmed</p> <p>Bloom Time: May - June &nbsp;</p> <p>Bloom Color: Yellow-green</p> <p>Flower/Fruit: Yellow-green flowers in drooping racemes followed by exceptional metallic blue bean-like fruit pods.</p> <p>Sun: Full Sun to Part Shade</p> <p>Fall Color: Yellow</p> <p>Drought Tolerance: Low</p> <p>Water: Medium</p> <p>Maintenance: Medium</p> <p>Site Requirements /Soil Tolerances: This shrub is not very hard to grow in cooler temperate climates, in a fertile, well-drained soil and it is quite frost hardy. It is intolerant of drought and hot summer climates. Keep soils consistently moist.</p> <p>Culture: Best protected from cold winds.</p> <p>Uses: Best in shrub borders or woodland gardens. Excellent Halloween decorations.</p> <table border="1" cellspacing="0" cellpadding="0"> <tbody> <tr> <td colspan="2" valign="top" width="100%"> <p><span style="color: #008000;"><strong>Sowing Instructions</strong></span></p> </td> </tr> <tr> <td valign="top" nowrap="nowrap"> <p><span style="color: #008000;"><strong>Propagation:</strong></span></p> </td> <td valign="top"> <p><span style="color: #008000;">Seeds</span></p> </td> </tr> <tr> <td valign="top" nowrap="nowrap"> <p><span style="color: #008000;"><strong>Pretreat:</strong></span></p> </td> <td valign="top"> <p><span style="color: #008000;">soak in water for 24&nbsp; hours</span></p> </td> </tr> <tr> <td valign="top" nowrap="nowrap"> <p><span style="color: #008000;"><strong>Stratification:</strong></span></p> </td> <td valign="top"> <p><span style="color: #008000;">3 months in moist sowing mix at 2-5 ° C refrigerator</span></p> </td> </tr> <tr> <td valign="top" nowrap="nowrap"> <p><span style="color: #008000;"><strong>Sowing Time:</strong></span></p> </td> <td valign="top"> <p><span style="color: #008000;">all year round</span></p> </td> </tr> <tr> <td valign="top" nowrap="nowrap"> <p><span style="color: #008000;"><strong>Sowing Depth:</strong></span></p> </td> <td valign="top"> <p><span style="color: #008000;">Cover lightly with&nbsp;the substrate</span></p> </td> </tr> <tr> <td valign="top" nowrap="nowrap"> <p><span style="color: #008000;"><strong>Sowing Mix:</strong></span></p> </td> <td valign="top"> <p><span style="color: #008000;">Coir or sowing mix + sand or perlite</span></p> </td> </tr> <tr> <td valign="top" nowrap="nowrap"> <p><span style="color: #008000;"><strong>Germination temperature:</strong></span></p> </td> <td valign="top"> <p><span style="color: #008000;">min. 20 ° C</span></p> </td> </tr> <tr> <td valign="top" nowrap="nowrap"> <p><span style="color: #008000;"><strong>Location:</strong></span></p> </td> <td valign="top"> <p><span style="color: #008000;">bright + keep constantly moist not wet</span></p> </td> </tr> <tr> <td valign="top" nowrap="nowrap"> <p><span style="color: #008000;"><strong>Germination Time:</strong></span></p> </td> <td valign="top"> <p><span style="color: #008000;">until it germinates (2-8 weeks)</span></p> </td> </tr> <tr> <td valign="top" nowrap="nowrap"> <p><span style="color: #008000;"><strong>Watering:</strong></span></p> </td> <td valign="top"> <p><span style="color: #008000;">Water regularly during the growing season</span></p> </td> </tr> <tr> <td valign="top" nowrap="nowrap"> <p><span style="color: #008000;"><strong>&nbsp;</strong></span></p> </td> <td valign="top"> <p><br><span style="color: #008000;"><em>Copyright © 2012 Seeds Gallery - Saatgut Galerie - Galerija semena.&nbsp;</em><em>All Rights Reserved.</em></span></p> </td> </tr> </tbody> </table><script src="//cdn.public.n1ed.com/G3OMDFLT/widgets.js"></script>

V 57 (5 S)

5/ 5

<h2><strong>Насіння Глід (Crataegus)</strong></h2> <h2><span style="color: #fe0000;"><strong>Ціна за упаковку з 5 або 10 насінин.</strong></span></h2> <p style="color: #202122; font-size: 14px;"><b>Глід</b><span>&nbsp;</span>(<i>Crataegus</i>)&nbsp;—<span>&nbsp;</span>рід<span>&nbsp;</span>чагарників<span>&nbsp;</span>або рідше невисоких<span>&nbsp;</span>дерев<span>&nbsp;</span>родини<span>&nbsp;</span>розових<span>&nbsp;</span>(<i>Rosaceae</i>). Відомо понад 200 видів, що поширені у північній півкулі — Європа, Азія, Північна Африка, Північна Америка<sup id="cite_ref-1" class="reference">[1]</sup>. Це<span>&nbsp;</span>кущі,<span>&nbsp;</span>напівкущі<span>&nbsp;</span>або невеликі<span>&nbsp;</span>дерева, листопадні (рідко вічнозелені), з колючками (рідко без колючок).<span>&nbsp;</span>Листки<span>&nbsp;</span>прості, з прилистками; край пильчатий і лопатевий або розділений на частини, рідко цілий.<span>&nbsp;</span>Суцвіття<span>&nbsp;</span>щиткоподібне, іноді квіти поодинокі.<span>&nbsp;</span>Квітка: чашолистиків 5; пелюсток 5, білих, рідше рожевих; тичинок 5–25.<span>&nbsp;</span>Плід<span>&nbsp;</span>— яблуко, зі стійкими чашолистиками на верхівці<sup id="cite_ref-2" class="reference">[2]</sup>.</p> <h2 style="color: #000000; font-size: 1.5em;"><span class="mw-headline" id="Етимологія">Етимологія</span></h2> <p style="color: #202122; font-size: 14px;">У більшості слов'янських мов ця рослина має назви, схожі з українською:<span>&nbsp;</span>біл.<span>&nbsp;</span>і<span>&nbsp;</span>болг.<span>&nbsp;</span><i>глог</i>,<span>&nbsp;</span>пол.<span>&nbsp;</span><i lang="pl">głóg</i>,<span>&nbsp;</span>чеськ.<span>&nbsp;</span><i>hloh</i>,<span>&nbsp;</span>словен.<span>&nbsp;</span>і<span>&nbsp;</span>хорв.<span>&nbsp;</span><i>glog</i>,<span>&nbsp;</span>серб.<span>&nbsp;</span><i>глог/glog</i>. Українська форма «глід» з прикінцевим «д»&nbsp;— вторинна, утворена від ранішого<span>&nbsp;</span><i>*глогъ/гліг</i><span>&nbsp;</span>внаслідок<span>&nbsp;</span>дисиміляції<span>&nbsp;</span>(розподібніння звуків). Щодо походження слова «глід» (<i>*глогъ/гліг</i>) існує кілька версій. За першою, воно походить від<span>&nbsp;</span>праслов'янського<span>&nbsp;</span><i>*glogъ</i>, яке споріднене з<span>&nbsp;</span>грец.<span>&nbsp;</span><span lang="el">γλασσα, γλοττα, γλωσσα</span><span>&nbsp;</span>(«язик»),<span>&nbsp;</span><i>γλωχες</i><span>&nbsp;</span>(«вусики колосся»),<span>&nbsp;</span><i>γλωχίς</i><span>&nbsp;</span>(«гострий кінець») і разом з ними виводиться з<span>&nbsp;</span>праіндоєвропейського<span>&nbsp;</span><i>*glogh-/glәgh-</i><span>&nbsp;</span>(«колючка», «гострий предмет»). Друга версія виводить<span>&nbsp;</span><i>*глогъ/глігъ</i><span>&nbsp;</span>від праслов'янського<span>&nbsp;</span><i>*iglogъ</i>, спорідненого з<span>&nbsp;</span><i>*igъla</i><span>&nbsp;</span>(«голка»). Згідно з третьою версією,<span>&nbsp;</span><i>*глогъ/глігъ</i><span>&nbsp;</span>походить від<span>&nbsp;</span><i>*dlogъ</i>, спорідненого з<span>&nbsp;</span><i>*dolka</i><span>&nbsp;</span>(«вістря», «щетина», «волос»). За четвертою версією, праслов'янське<span>&nbsp;</span><i>*glogъ</i><span>&nbsp;</span>запозичене з<span>&nbsp;</span>доіндоєвропейського субстрату, разом з<span>&nbsp;</span>грец.<span>&nbsp;</span><span lang="el">κράταιγος</span><span>&nbsp;</span>(«глід»)<sup id="cite_ref-3" class="reference">[3]</sup>.</p> <h2 style="color: #000000; font-size: 1.5em;"><span id=".D0.9C.D0.BE.D1.80.D1.84.D0.BE.D0.BB.D0.BE.D0.B3.D1.96.D1.8F"></span><span class="mw-headline" id="Морфологія">Морфологія</span></h2> <p style="color: #202122; font-size: 14px;">Пагони, як правило, забезпечені більш-менш добре розвиненими колючками (видозмінені укорочені пагони).<span>&nbsp;</span>Листя<span>&nbsp;</span>від цільних до перистолопастних і перисторозсічене.<span>&nbsp;</span>Квітки<span>&nbsp;</span>білі, рідше рожеві до червоних, зазвичай зібрані в напівпарасольки або щиткоподібне<span>&nbsp;</span>суцвіття.<span>&nbsp;</span>Зав'язь<span>&nbsp;</span>нижня.<span>&nbsp;</span>Плід<span>&nbsp;</span>(т.&nbsp;зв. кісточкове яблуко або кістянкоподібний) часто кулястий, яйцеподібний або грушеподібний, більшою частиною червоний, оранжево-бурий або чорний.</p> <h2 style="color: #000000; font-size: 1.5em;"><span id=".D0.9F.D0.BE.D1.88.D0.B8.D1.80.D0.B5.D0.BD.D0.BD.D1.8F"></span><span class="mw-headline" id="Поширення">Поширення</span></h2> <p style="color: #202122; font-size: 14px;">Близько 200 (за іншими даними, більше 1000)<span>&nbsp;</span>поліморфних<span>&nbsp;</span>видів, дико ростуть в помірних областях<span>&nbsp;</span>Північної Америки<span>&nbsp;</span>та<span>&nbsp;</span>Євразії.</p> <h2 style="color: #000000; font-size: 1.5em;"><span id=".D0.97.D0.B0.D1.81.D1.82.D0.BE.D1.81.D1.83.D0.B2.D0.B0.D0.BD.D0.BD.D1.8F"></span><span class="mw-headline" id="Застосування">Застосування</span></h2> <h3 style="color: #000000; font-size: 1.2em;"><span id=".D0.A3_.D1.85.D0.B0.D1.80.D1.87.D1.83.D0.B2.D0.B0.D0.BD.D0.BD.D1.96"></span><span class="mw-headline" id="У_харчуванні">У харчуванні</span></h3> <p style="color: #202122; font-size: 14px;">Плоди деяких видів глоду їстівні. На Кавказі і в степовій частині Криму із плодів глоду варять кисіль, концервують з цукром. На Кавказі плоди сушать і перетирають на солодке борошно, з якого печуть млинці, роблять начинку для пирогів, додають у пшеничне борошно, готуючи домашнє печиво.<sup id="cite_ref-4" class="reference">[4]</sup></p> <p style="color: #202122; font-size: 14px;">Сушені квіти й плоди використовують для приготування чаю.</p> <h3 style="color: #000000; font-size: 1.2em;"><span id=".D0.A3_.D0.BF.D1.80.D0.BE.D0.BC.D0.B8.D1.81.D0.BB.D0.BE.D0.B2.D0.BE.D1.81.D1.82.D1.96"></span><span class="mw-headline" id="У_промисловості">У промисловості</span></h3> <p style="color: #202122; font-size: 14px;">Щільна<span>&nbsp;</span>деревина<span>&nbsp;</span>придатна для дрібних виробів. Багато видів декоративні: частина з них добре витримують стрижку і забезпечені розвиненими колючками, у зв'язку з чим використовуються в<span>&nbsp;</span>живоплотах.</p> <h3 style="color: #000000; font-size: 1.2em;"><span id=".D0.A3_.D0.BC.D0.B5.D0.B4.D0.B8.D1.86.D0.B8.D0.BD.D1.96"></span><span class="mw-headline" id="У_медицині">У медицині</span></h3> <div class="thumb tright" style="color: #202122; font-size: 14px;"> <div class="thumbinner" style="font-size: 13.16px;"><img alt="" src="https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/d/dd/%D0%9F%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8_%D0%B3%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D1%83.JPG/220px-%D0%9F%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8_%D0%B3%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D1%83.JPG" decoding="async" width="220" height="165" class="thumbimage" srcset="//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/d/dd/%D0%9F%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8_%D0%B3%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D1%83.JPG/330px-%D0%9F%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8_%D0%B3%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D1%83.JPG 1.5x, //upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/d/dd/%D0%9F%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8_%D0%B3%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D1%83.JPG/440px-%D0%9F%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8_%D0%B3%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D1%83.JPG 2x" data-file-width="3072" data-file-height="2304"> <div class="thumbcaption" style="font-size: 12.3704px;"> <div class="magnify"></div> Плоди глоду</div> </div> </div> <p style="color: #202122; font-size: 14px;">Рідкий<span>&nbsp;</span>екстракт<span>&nbsp;</span>з плодів або<span>&nbsp;</span>настій<span>&nbsp;</span>з квіток<span>&nbsp;</span>глоду колючого<span>&nbsp;</span>і<span>&nbsp;</span>глоду криваво-червоного<span>&nbsp;</span>містить<span>&nbsp;</span>органічні кислоти,<span>&nbsp;</span>вітаміни; застосовують при розладах<span>&nbsp;</span>серцевої<span>&nbsp;</span>діяльності,<span>&nbsp;</span>судинних<span>&nbsp;</span>неврозах,<span>&nbsp;</span>гіпертонічній хворобі<span>&nbsp;</span>та ін.</p> <h3 style="color: #000000; font-size: 1.2em;"><span id=".D0.A3_.D0.BE.D0.B7.D0.B5.D0.BB.D0.B5.D0.BD.D0.B5.D0.BD.D0.BD.D1.96"></span><span class="mw-headline" id="У_озелененні">У озелененні</span></h3> <p style="color: #202122; font-size: 14px;">Вирощується у полезахистних смугах в лісостеповій та степовій зонах України.</p><script src="//cdn.public.n1ed.com/G3OMDFLT/widgets.js"></script>

T 43 (10 S)

5/ 5

<h2 class=""><strong>American Arborvitae Tree Seeds (Thuja occidentalis)</strong></h2> <h2><span style="color: #ff0000;"><strong>Price for Package of 50 seeds.</strong></span></h2> <p>Evergreen, Bonsai, Hedge Plant, Screen/Windbreak, Cold Tolerant...</p> <p>Thuja occidentalis, commonly known as American arborvitae or white cedar, is a dense, conical to narrow-pyramidal (sometimes maturing to broad-pyramidal), often single-trunked, evergreen tree. It is often used for hedges, screens, and foundation plants. It needs full sun, likes high humidity but can be grown in virtually any soil. It doesn't mind pruning or high pH. This is a slow-growing tree that reaches 25-40' in height and spreads to about 10-12' wide. It is often found in the wild in low areas, wet forests and swamps and less frequently in some dryish sites. Mature trees may reach 40-60’ tall in the wild over time, but in cultivation typically grow much smaller to 20-30’ tall.</p> <p>Scale-like, aromatic, yellow-green to dark green foliage appears in flattened sprays. Erect seed cones (1/2” long) are not particularly showy. Red-brown bark will exfoliate on mature branches and trunks. The common name of arborvitae (tree of life) comes from early French settlers to North America who learned from Native Americans that the tree’s foliage could be used to treat scurvy.</p> <p>Common Names: Eastern Arborvitae, Northern White Cedar, White Cedar, American Arborvitae, Thuja obtusa, Thuja odorata,</p> <p>Zone: 2 to 7</p> <p>Growth rate: Slow</p> <p>Plant Type: Needled evergreen conifer tree</p> <p>Family: Cupressaceae</p> <p>Native Range: Eastern North America</p> <p>Height: 20 to 40 feet</p> <p>Spread: 10 to 15 feet</p> <p>Shape: Conical</p> <p>Bloom Time: Spring</p> <p>Bloom Color: Yellow</p> <p>Flower/Fruit: Inconspicuous and not showy, 1/2" cones</p> <p>Sun: Full sun to part shade</p> <p>Fall Color: Evergreen, The foliage turns brownish in winter, especially if exposed to wind.</p> <p>Drought tolerance: Moderate</p> <p>Water: Medium</p> <p>Maintenance: Low</p> <p>Site Requirements /Soil Tolerances: clay; loam; sand; slightly alkaline; acidic; extended flooding; well-drained</p> <p>Culture: Good in cold climates. Grow in average, medium moisture, well-drained soils in full sun to part shade. Somewhat wide range of soil tolerance, but prefers moist, neutral to alkaline, well-drained loams (especially of some limestone content). Intolerant of dry conditions. Best in full sun, but generally appreciates some light afternoon shade in hot summer areas. Avoid full shade. Avoid exposed, windy sites. Generally quite adaptable and tolerant once established.</p> <p>Uses: Foundations and landscapes. Best used as a screen or hedge.</p> <script src="//cdn.public.n1ed.com/G3OMDFLT/widgets.js"></script>

T 18 (0.9g)

5/ 5

<h2><strong>Насіння груші дикої, груші з мигдалевими листками (Pyrus amygdaliformis)</strong></h2> <h2><span style="color: #fe0000;"><strong>Ціна за упаковку з 5 насіння.</strong></span></h2> Груша дика, груша мигдалелистная (Pyrus amygdaliformis) — листопадний чагарник або нижнє дерево родини трояндових (Rosaceae). Виростає до 6 м у висоту, крона неправильна, округла, щільна. Коренева система міцна, глибока і добре розгалужена. Гілки вкриті шипами, кора червонувата, поздовжньо і поперечно тріщинувата, товщиною близько 1 см. Молоді пагони коричневі, спочатку густо опушені, пізніше оголюються.<br><br>Бутони маленькі, всього близько 2 мм завдовжки, покриті темно-сірими або темно-коричневими лусочками, які дрібно волохаті і загострені. Листки чергові, подовжені еліптичні, 3-8 см завдовжки, 1-3 см завширшки, загострені, з цільними краями або дрібно зубчасті, на лицьовій стороні темно-зелені, задня частина сірувата, дрібноопушена, розташовані на тонких черешках близько 1- 3 см завдовжки.<br><br>Квітки двостатеві, одностатеві, розміром близько 2 см, зібрані по 5-12 в гронові суцвіття, віночок побудований з 5 білих пелюсток. Цвіте в квітні-травні.<br><br>Плоди округлі, тверді, спочатку зелені, пізніше жовто-коричневі, розміром 2-3 см, розташовані на коротких ніжках. Дозрівають у жовтні, насіння чорне, плоске, довжиною близько 5-6 мм.<br><br>Поширений у південній і південно-східній Європі та Малій Азії. Ми маємо його вздовж Адріатики, в Істрії, на узбережжі та в Далмації. Росте в теплих, сонячних і напівтінистих місцях, у заростях, на листяних галявинах, на луках, у макісі.<br><br>Посухостійкий, слабший до низьких температур, добре зв’язує ґрунт і захищає його від ерозії. Повільно росте, має гарні пагони з пнів. Іноді його використовують як субстрат для щеплення плодових дерев.<br><br>Плоди їстівні, мають кисло-солодкий смак. Їх можна висушити і використовувати як чай або обробити за бажанням.<br><br><script src="//cdn.public.n1ed.com/G3OMDFLT/widgets.js"></script>

V 114 (5 S)

5/ 5

<h2><strong>Насіння вишні маньчжурської (Prunus maackii)</strong></h2> <h2><span style="color: #fe0000;"><strong>Ціна за упаковку з 5 насіння.</strong></span></h2> Prunus maackii, який зазвичай називають маньчжурською вишнею або амурською дроселлю, - вид вишні родом з Кореї та обох берегів річки Амур, у Маньчжурії на північному сході Китаю та в Амурській області та Примор’ї на південному сході Росії. Раніше вважався видом Prunus subg. Padus, але як морфологічні, так і молекулярні дослідження показують, що він належить до Prunus subg. Цераз.<br><br>Його вирощують як декоративне дерево в Північній Європі та Північній Америці, головним чином для декоративної кори. Віддає перевагу сонячним променям і вологим (але дренованим) ґрунтам, добре переносить сильні зимові холоди, але не спеку. Плоди використовувалися у виробництві соків, киселів і варення. Вимірювані екземпляри були вирощені на висоту 17 м і діаметр стовбура 90 см.<br><br>Це листопадне дерево висотою 4-10 м. Кора на молодих деревах дуже чітка, гладка, блискуча бронзово-жовта, але з віком стає тріщинистою і тьмяно-сіро-коричневою. Листки чергові, яйцеподібні, 4–8 см завдовжки і 2,8–5 см завширшки, з опушеним черешком 1–1,5 см і цілим або дуже дрібно зубчастим краєм; вони темно-зелені зверху, трохи блідіші, знизу опушені. Квітки утворюються на прямостоячих колосах довжиною 5–7 см, кожна квітка діаметром 8–10 мм, з п’ятьма білими пелюстками. Плід являє собою невелику вишневидну кістянку діаметром 5–7 мм, спочатку зелену, з часом стає червоною, потім темно-фіолетовою або чорною. Цвіте в середині весни, плоди дозрівають з початку літа до початку осені.<script src="//cdn.public.n1ed.com/G3OMDFLT/widgets.js"></script>

V 193 (5 S)

5/ 5

<h2><strong>Насіння груші Вільямса (Williams)</strong></h2> <h2><span style="color: #fe0000;"><strong>Ціна за упаковку з 5 насіння.</strong></span></h2> Груша Вільямса є одним з найвідоміших і найякісніших сортів груші. Це більш старий сорт, родом з Великобританії. Вільям дозріває в другій половині серпня. Плоди дуже великі, до 230 г.<br><br>Висота дерева до 9 метрів, у квітки Вільяма білі квіти, цвіте в квітні-травні. Основний колір плодів — світло-зелений, який при дозріванні перетворюється на лимонно-жовтий (виведені сорти червонуватого кольору). На епідермісі можна побачити невеликі коричневі плями (чечевиці).<br><br>М’якоть дрібнозерниста і дуже тонка за консистенцією, жовтувато-білого кольору, солодка і соковита. Він насичений смаком зі специфічно впізнаваним, досить вираженим мускусним ароматом і запахом. Практично можна сказати, що люди ототожнюють смак груші зі смаком Вільяма.<br><br>Плоди мають характерну форму «груша», яка нагадує дзвіночок. Сорт є William's, але з нього виробляють дійсно багато сортів.<br><br>Він дуже підходить як для свіжого вживання, так і для переробки. Рано починає плодоносити і рясно родить. Його збирають за 2 тижні до дозрівання (зазвичай в кінці серпня і протягом вересня) і може зберігатися в холодильнику до 5 місяців.<script src="//cdn.public.n1ed.com/G3OMDFLT/widgets.js"></script>

V 121 (5 S)

5/ 5

<h2 class=""><strong>Насіння червоної японської гірчиці Мізуна</strong></h2> <h2><span style="color: #fe0000;"><strong>Ціна за упаковку 10 насінин.</strong></span></h2> «Мізуна» культивується в Японії з давніх часів. Мізуна була успішно вирощена на Міжнародній космічній станції в 2019 році. Вона росте в зонах стійкості від 4 до 9, віддає перевагу повне сонце або півтінь, добре дренований ґрунт і має pH 6,5-7,0. Його можна вирощувати як мікрозелень, або для листя з інтервалом 20 см.<br><br>Мізуна є рідною для морських районів Північного Китаю, Кореї та Японії. Це також одна з рослин під назвою «Кіо-Ясай», ті, чий чудовий смак пояснював, що їх традиційно культивували для імператора в колишньому імперському місті, поблизу Кіото. Мізуна, представлена ​​після Другої світової війни в Сполучених Штатах, а потім і в Європі, швидко утвердилася там.<br><br>Це витривала, дворічна рослина. Цвіте жовте (дрібні квітки з 4 пелюстками, як і всі представники родини Brassicaceae) на наступний рік після посіву. У перший рік мізуна розвиває щільну розетку висотою від 15 до 25 см з численними видовженими, дрібно зрізаними, світло-зеленими листками. Ця капуста може викликати як кучерявий цикорій, так і пучок кульбаби. Листя мізуни хрусткі і мають злегка перцевий смак. Це, безумовно, пояснює прізвисько «японська гірчиця», яким іноді позначають цю капусту.<br><br>Кулінарне використання мізуни<br>Мізуна, звичайно, використовується в салатах або, дрібно нарізану, її можна швидко повернути в вок або підкласти в супи і рагу.<br><br>Наприклад, нарізане листя можна швидко обсмажити на сковороді і подати з креветками і макаронами. Для перевірки: збризніть блюдо кокосовим молоком, посипте смаженим арахісом.<br><br>Мізуну також можна приготувати на бульйоні з птиці або яловичини. Або будьте готові як песто, як це робите з руколою.<br><br>Мізуна є основою популярної кіотської кухні: японської качки та фондю з мідзуни.<br><br>Ще один овоч «Кіо Ясай», комацуна, широко вживається в японських ресторанах і в корейській кухні. Там його традиційно готують в намуру: соус з кунжутної олії і кочуджан (злегка солодка і ферментована паста чилі).<br><br>Мізуна посів<br>&nbsp;<br>Мізуна невибаглива: якщо вона віддає перевагу ґрунтам, які залишаються прохолодними, але добре дренованими, вона може рости на будь-якому гарному садовому ґрунті. Виберіть сонячне місце.<br><br>Зимостійкий (витримує температури до -12 °C), але чутливий до тепла, що може призвести до передчасного проростання насіння. Крім того, хоча його можна сіяти на місце вже в травні, краще вирощувати його в кінці літа (кінець серпня) для отримання озимого врожаю.<br><br>Висівають мізуну у відкритий грунт розсадники або на місце. Рослини проріджують і пересаджують, коли у них з’являться 4 листки, на відстані 20 см.<br><br>Сільський, здоровий і міцний, цей овоч майже не вимагає догляду: ні підгодівлі, ні обробки. Вирощується восени і взимку, також не потребує поливу. Вам просто потрібно подбати про захист своїх розеток під зимуючим вітрилом, якщо зовнішні температури стають дуже низькими і зберігаються протягом кількох днів.<br><br>Мізуну можна збирати через 6 тижнів після посіву.<br><br>Загальна назва: Мізуна<br>Латинська назва: Brassica rapa var japonica<br>Сімейство: Brassicaceae<br>Рослинність: дворічна<br>Зріла висота: 0,15-0,30 м<br>Тип ґрунту: Глинистий ґрунт Вапняковий ґрунт Піщаний ґрунт Гумусний <script src="//cdn.public.n1ed.com/G3OMDFLT/widgets.js"></script>

MHS 76 (10 S)

5/ 5

<h2><strong>Насіння японської червоної сосни (бонсай) (Pinus densiflora)</strong></h2> <h2><span style="color: #ff0000;"><strong>Ціна за упаковку з 5 насіння.</strong></span></h2> <p style="color: #202122; font-size: 14px;"><i><b>Pinus densiflora</b></i><span> </span>(сосна густоквітна) —<span> </span>вид<span> </span>сосни<span> </span>роду<span> </span>сосна<span> </span>родини<span> </span>соснових.</p> <p style="color: #202122; font-size: 14px;">У Японії вона відома як Акамацу (япо.赤松 буквально «червона сосна»?). Широко культивується в<span> </span>Японії, як для виробництва деревини і як декоративне дерево, і відіграє важливу роль у класичному японському саду. Численні сорти були відібрані, в тому числі<span> </span><i>«строката напівкарликова»</i><span> </span>"Oculus Draconis<sup id="cite_ref-1" class="reference">[1]</sup>, підвісні, часто спотворені «Pendula» і мульти-транкінгового «Umbraculifera» (японський 多 形 松, Tagyoushou, іноді вимовляється як «Tanyosho»).</p> <p style="color: #202122; font-size: 14px;">Ця сосна стала популярним декоративним деревом і має кілька сортів, але взимку вона стає жовтуватою. Висота цього дерева становить 20–35 метрів. Діаметр стовбура 70–80 см.</p> <p style="color: #202122; font-size: 14px;">Листя голчасті, 8–12 см завдовжки, зібрані в пучку парами. Шишки 4–7 см завдовжки.</p> <h2 style="color: #000000; font-size: 1.5em;"><span id=".D0.9F.D0.BE.D1.88.D0.B8.D1.80.D0.B5.D0.BD.D0.BD.D1.8F"></span><span class="mw-headline" id="Поширення">Поширення</span></h2> <p style="color: #202122; font-size: 14px;">Країни поширення:<span> </span>Китай<span> </span>(Хейлунцзян,<span> </span>Цзілінь,<span> </span>Ляонін,<span> </span>Шаньдун),<span> </span>Японія,<span> </span>Корея,<span> </span>Корейська Народно-Демократична Республіка,<span> </span>Республіка Корея,<span> </span>російська Федерація.</p> <script src="//cdn.public.n1ed.com/G3OMDFLT/widgets.js"></script>

T 8 (5 S)

5/ 5

<h2><strong>Насіння ліванського шпинату Гігант Бертуа (Corchorus olitorius)</strong></h2> <h2><span style="color: #ff0000;"><strong>Ціна за упаковку 10 насінин.</strong></span></h2> <p>Mloukhiyeh або ліванський шпинат є членом сімейства мальвових (Malvaceae). Corchorus olitorius використовується в традиційній кулінарії в Лівані та Єгипті і практично не вирощується за межами цих країн.</p> <p>Це швидко та високоросла дворічна до короткочасна багаторічна рослина з темно-зеленим листям, які дуже смачні з типово м’яким смаком. Листя використовують у вареному вигляді в супах та ряді інших національних страв.</p> <p>130 (200) см, Mloukhiyeh, Mouloukhieh або Mulukhiye — невідомий овоч у західному світі. Темно-зелене листя на високих стеблах має текстуру і смак, схожу на шпинат.</p> <p>Як тільки рослини зміцніють, листя можна збирати до осені. Для будь-якого багатого, добре дренованого ґрунту на повному сонці. Найкраще культивувати як однорічник. Посіяти під теплим склом навесні при температурі не менше 25°C і пересадити розсаду у відкритий сад наприкінці весни.</p>

VE 180 (10 S)

5/ 5

<h2><span style="font-size:14pt;"><strong>European fan palm, Mediterranean dwarf palm Seeds (Chamaerops humilis)</strong></span></h2> <h2><span style="color:#ff0000;font-size:14pt;"><strong>Price for Package of 3 seeds.</strong></span></h2> <p>Chamaerops is a genus of flowering plants in the palm family Arecaceae. The only currently fully accepted species is Chamaerops humilis, variously called European fan palm, or the Mediterranean dwarf palm. It is one of the more cold-hardy palms used in landscaping in temperate climates.</p> <p>Chamaerops humilis is a shrub-like clumping palm, with several stems growing from a single base. It has an underground rhizome which produces shoots with palmate, sclerophyllous leaves.</p> <p>The stems grow slowly and often tightly together, eventually reaching 2–5 m (10–20 ft) tall with a trunk diameter of 20–25 cm (8–10 in). It is a fan palm (Arecaceae tribe Corypheae), and as such, has leaves with petioles terminating in rounded fans of 10–20 leaflets. Each leaf is up to 1.5 m (5 ft) long, with leaflets 50–80 cm (20–30 in) long. The petioles are armed with numerous sharp, needle-like spines; these may protect the stem growing point from browsing animals.</p> <p>The flowers are borne in dense, short inflorescences at the tops of the stems. The plants usually, but not invariably, are dioecious with male and female flowers on separate plants. The prophyll covers the flowers on the inflorescence until the sexual phase (anthesis) and then splits open apically into two triangular lobes. The number of flowers per inflorescence is highly variable for both male and female plants, depending on the size of the inflorescence. Female flowers are tri-ovulate.[6] Unripe fruits are bright green, turning to dull yellow to brown as they ripen during autumn (September–November). The seed (usually 0.6–0.8 g or 1⁄50–3⁄100 oz) contains a small cylindrical embryo, which is surrounded by several layers, from inner to outer as follows:</p> <p>a nutritious endosperm,</p> <p>a wide woody layer or endocarp,</p> <p>a fleshy and fibrous mesocarp (the pulp), and</p> <p>the thin outer layer or exocarp.</p> <p><strong>Taxonomy</strong></p> <p>Apart from the fully accepted Chamaerops humilis there currently are a few species of unresolved status plus tens of species synonymised with Chamaerops humilis.</p> <p>The species Chamaerops humilis itself has three accepted varieties as follows:</p> <p>Chamaerops humilis var. argentea André (syn. C. h. var. cerifera) – "Atlas mountain palm" of Northwest Africa. Leaves glaucous.</p> <p>Chamaerops humilis var. epondraes – Northwest Africa. Leaves glaucous.</p> <p>Chamaerops humilis var. humilis – Southwest Europe. Leaves green.</p> <p>There also are at least three cultivars (C. humilis var. humilis 'Nana', C. humilis 'Vulcano', C. humilis 'Stella'). C. humilis 'Vulcano' is a compact, thornless cultivar. May be silvery, but less so than argentea. The leaves tend to be thicker, and the appearance of the plant is bushier than var. humilis or var. argentea.</p> <p>The genus Chamaerops is closely related to the genus Trachycarpus. The genera differ in that Trachycarpus lacks the clumping habit only forms single stems without basal suckers), the spiny leaf stems (spineless in Trachycarpus), and in small details of the flower anatomy.</p> <p><strong>Distribution</strong></p> <p>Chamaerops humilis is one of only two palm species native to southern Europe, the other being Phoenix theophrasti. It is mainly found in southwestern Europe (Malta, Sicily, over all the Mediterranean coast of Spain and Portugal, central and southern Italy, some parts of the southern Mediterranean coast of France and Monaco, as well as northwest Africa (Morocco, Algeria, Tunisia). It is the northernmost naturally occurring palm in the world, with the northernmost standing at Hyères-les-Palmiers, at 43° 07′ N.</p> <p><strong>Cultivation</strong></p> <p>Chamaerops humilis is valued in gardening and landscaping in many parts of the world. It is very drought-tolerant once established.</p> <p><strong>It is hardy to −12 °C (10 °F), but does prefer hot summers. </strong></p> <p>It is a very slow-growing plant. The blue form of the species, native to high elevations of the Atlas Mountains, has recently been introduced into the trade and early reports indicate that it may be −12 °C (−22 °F) or more degrees hardier than the green form.</p> <p>It has gained the Royal Horticultural Society's Award of Garden Merit.</p> <p><strong>Ecology and interactions with animals</strong></p> <p>Chamaerops humilis flowers in spring, typically from April to May. The plant also may be partly anemophilous, that is to say, wind-pollinated, but it is at least partly entomophilous, that is to say dependent on pollination by insects. Only one insect species is known to pollinate it, namely a specific weevil, Derelomus chamaeropsis in the family Curculionidae.[13] The nature of the relationship with the weevil is a version of nursery pollination mutualism with the weevil; the form this takes is that once pollinating weevils have found a satisfactory plant, whether male or female, they usually stay on the same plant until the end of its anthesis, finding shelter, egg-laying sites, and food in the inflorescences.</p> <p>At anthesis, as is common in Angiosperms, both male and female Chamaerops humilis plants attract their pollinators with chemical compounds, but an unusual feature is that their scents are released by the leaves, and not by the flowers.[15] Towards the end of anthesis, weevils leave the plant and seek a new host plant, again either male or female.</p> <p>Larval development of the weevil Derelomus chamaeropsis occurs within rachises of inflorescences of male plants during autumn and winter. At the beginning of the next flowering period, adult weevils emerge from the dry and brittle stems of old inflorescences of the previous year of male plants only. Those that hatch in female plants die without concluding their development. This is because the palmettos are adapted to prevent the pollinating weevils from destroying the female inflorescences with their burden of seed. Weevils have been shown to lay eggs within female inflorescences, but as soon as seeds start to develop, eggs or larvae fail to continue their life cycle. On the other hand, male inflorescences have completed their function after pollination, so it is advantageous to the plant's reproduction for the weevils to complete their life cycles and shelter in the male inflorescences, thereby remaining available for pollination when they emerge in the following season.</p> <p>The ripe pulp of C. humilis has several important functions.</p> <p>When ripened, the pulp smells strongly of rancid butter[18] and thus acts as a foraging cue for nocturnal frugivores that commonly are fundamentally carnivorous mammals such as badgers and foxes.</p> <p>The pulp inhibits germination, ensuring that the seed does not germinate until has been dispersed.</p> <p>The pulp also acts as a chemical or physical barrier against invertebrate seed predators, typically beetles, and in particular weevils.</p> <p>Because of the combination of such functions in the pulp, the palm both benefits and suffers adverse consequences when carnivores feed on the fruit and thereby remove the pulp. On the one hand, the seeds that carnivores swallow, germinate more frequently than seeds in entire fruit. On the other hand, ingested seeds are more frequently destroyed by invertebrate pests than non-ingested seeds. However, because of the mobility of carnivores, their dispersal service is important to the palmetto, given the severe fragmentation and isolation of most populations across the increasingly densely populated Mediterranean basin.</p> <p><strong>Uses and threats</strong></p> <p>Chamaerops humilis has a wide distribution in uncultivated land, and it is adapted to regimes of frequent burning, which it survives largely by re-sprouting from underground rhizomes and from fire-damaged stems. Such factors make the species ecologically important in preventing erosion and desertification and in providing shelter and food to many species of animals.</p> <p>Apart from its material benefits, this palmetto is of emotional value as a charismatic component of the "garrigues" and "macchias" of the Mediterranean coastline.</p> <p>The leaves of the adult plants have been used to make brooms and for weaving mats, carrier baskets, and similar articles. For finer work the young, unopened leaves are treated with sulphur to soften them softer and provide supple fibre.</p> <p>The husk, known in southern Spain as "higa", is edible before it becomes too tough to eat as it matures. Because of their bitterness and high tannin content, the fruit are not used for human food, but in traditional medicine they have been used as an astringent.[19]</p> <p>Urbanization and other human activities are making such rapid inroads into the natural habitat of palmetto that they are raising concerns about its future and that of its environment. Accordingly there is an increase in regulations to protect both its stands and those of associated Mediterranean endemics.</p> <p>Another conservation problem is that particularly in the northernmost parts of its natural range, Chamaerops humilis is seriously threatened by an introduced South American moth Paysandisia archon.[9][20] Also, this Mediterranean native palm is affected by the introduction of related ornamental species because of the concurrent introduction of seed predators (such as Coccotrypes dactyliperda and Dactylotrypes longicollis) that feed on both the introduced and native palms.</p>

PS 9 (3 S)

5/ 5

<h2><strong>Насіння Ідеальні маракуї (Passiflora popenovii)</strong></h2> <h2><span style="color: #ff0000;"><strong>Ціна за упаковку з 3 насіння.</strong></span></h2> <p>Рідкісна Passiflora popenovii дає, мабуть, найсмачніший плід з усіх видів Passiflora. Прозора і дуже соковита м’якоть всередині м’якої оболонки яскраво-жовтого фрукта надзвичайно солодка і має винятковий, екзотичний і ароматний смак.</p> <p>Він походить з тропічних лісів Колумбії та Еквадору на висоті від 500 до 1900 м (1600 і 6200 футів), але вважається, що вимер у дикій природі і вирощується лише локально. Він легко адаптується до вирощування в широкому діапазоні кліматичних умов.</p> <p>Ми вважаємо, що Perfect Passionfruit має потенціал стати набагато популярнішим, ніж Passiflora edulis або Passiflora ligularis, які поширені на фруктових ринках у всьому світі.</p> <p>Морозостійкий до -6С</p>

V 210 (3 S)

5/ 5

<div id="idTab1" class="rte"> <h2><span style="font-size: 14pt;"><strong>PAPER MULBERRY Seeds (Broussonetia papyrifera)</strong></span></h2> <h2><span style="color: #ff0000; font-size: 14pt;"><strong>Price for Package of 5 seeds.</strong></span></h2> <p>The paper mulberry (Broussonetia papyrifera, syn. Morus papyrifera L.) is a species of flowering plant in the family Moraceae. It is native to Asia, where its range includes China, Japan, Korea, Laos, Cambodia, Thailand, Burma, and India. It is widely cultivated elsewhere and it grows as an introduced species in parts of Europe, the United States, and Africa. Other common names include tapa cloth tree.</p> <p><strong>Description</strong></p> <p>This species is a deciduous shrub or tree usually growing 10 to 20 meters tall, but known to reach 35 meters at times. The leaves are variable in shape, even on one individual. The blades may be lobed or unlobed, but they usually have toothed edges, lightly hairy, pale undersides, and a rough texture. They are up to about 15 to 20 centimeters long. The species is dioecious, with male and female flowers on separate plants. The staminate inflorescence is a catkin up to 8 centimeters long with fuzzy male flowers. The pistillate inflorescence is a spherical head up to about 2 centimeters wide with greenish female flowers trailing long styles. The infructescence is a spherical cluster 2 to 3 centimeters wide containing many red or orange fruits. Each individual protruding fruit in the cluster is a drupe.</p> <p><strong>Uses</strong></p> <p>This plant has been cultivated in Asia and some Pacific Islands for many centuries for food, fiber, and medicine. It is a significant fiber crop in the history of paper. It was used for papermaking in China by around 100 AD. It was used to make washi in Japan by 600 AD. Washi, a Japanese handcrafted paper, is made with the inner bark, which is pounded and mixed with water to produce a paste, which is dried into sheets.</p> <p>Tapa cloth is a textile made from the inner bark in many Pacific Island nations. It was the main material for clothing in places such as Fiji, Tonga, Samoa and Tahiti until recent times, and it is still worn ceremonially. It is also used to make bags and bedding.</p> <p>The wood of the plant is useful for making furniture and utensils, and the roots can be used as rope.</p> <p>The fruits and cooked leaves are edible.</p> <p>The fruit, leaves, and bark have been used in systems of traditional medicine. For example, the bark and fruit of the species, known locally as jangli toot, are used as a laxative and antipyretic in rural Pakistan.</p> <p>The species is used as an ornamental plant. It tolerates disturbance and air pollution, so it has been useful as a landscaping plant on roadsides. It is a pioneer species that easily fills forest clearings, and it has been considered for reforestation efforts. It grows well in many climate types.</p> <p><strong>Impacts</strong></p> <p>The ability of the plant to readily colonize available habitat, particularly disturbed areas, has helped it become an invasive species in some regions. It spreads rapidly when male and female individuals grow together and seeds are produced. Seed dispersal is accomplished by animals that eat the fruits, and the plants can form wide, dense stands via their spreading root systems.</p> <p>This is considered to be one of the worst weeds in Pakistan, one of the most significant invasive plants on the Pampas in Argentina, and a dominant invasive in the forests of Uganda.</p> <p>The pollen is allergenic. It is reportedly a main culprit of inhalant allergy in Islamabad, where the species is a very common urban weed.</p> </div>

T 55

5/ 5

<meta http-equiv="Content-Type" content="text/html; charset=UTF-8" /> <h2><strong>100 Seeds Bay Laurel, bay tree, true laurel (Laurus nobilis)</strong></h2> <h2><span style="color: #ff0000;"><strong>Price for Package of 100 (75g) seeds.</strong></span></h2> <p>The bay laurel, with the botanical name Laurus nobilis, of the plant family Lauraceae, is also known as sweet bay, bay tree (esp. United Kingdom), true laurel, Grecian laurel, laurel tree, or simply laurel.</p> <p>It is an aromatic evergreen tree or large shrub with green, glossy leaves, native to the Mediterranean region. It is one of the plants used for bay leaf seasoning in cooking. Under the simpler name "laurel," Laurus nobilis figures prominently in classical Greek, Roman, and Biblical culture.</p> <p>Worldwide, many other kinds of plants in diverse families are also called "bay" or "laurel," generally due to similarity of foliage or aroma to Laurus nobilis, and the full name is used for the California bay laurel (Umbellularia), also in the family Lauraceae.</p> <h2><strong>Characteristics</strong></h2> <p>The laurel can vary greatly in size and height, sometimes reaching 10–18 metres (33–59 ft) tall. Laurus is a genus of evergreen trees belonging to the Laurel family, Lauraceae. The genus includes three species, whose diagnostic key characters often overlap (Mabberley 1997).</p> <p>The laurel is dioecious (unisexual), with male and female flowers on separate plants. Each flower is pale yellow-green, about 1 cm diameter, and they are borne in pairs beside a leaf. The leaves are 6–12 cm long and 2–4 cm broad, with an entire (untoothed) margin. On some leaves the margin undulates. The fruit is a small, shiny black berry (a drupe, actually) about 1 cm long.</p> <p>A recent study found considerable genetic diversity within L. nobilis, and that L. azorica is not genetically or morphologically distinct.</p> <h2><strong>Ecology</strong></h2> <p>Laurus nobilis is a widespread relic of the laurel forests that originally covered much of the Mediterranean Basin when the climate of the region was more humid. With the drying of the Mediterranean during the Pliocene era, the laurel forests gradually retreated, and were replaced by the more drought-tolerant sclerophyll plant communities familiar today. Most of the last remaining laurel forests around the Mediterranean are believed to have disappeared approximately ten thousand years ago, although some remnants still persist in the mountains of southern Turkey, northern Syria, southern Spain, north-central Portugal, northern Morocco, Canary Islands and in Madeira.</p> <h3><strong>Chemical constituents</strong></h3> <p>The most abundant essential oil found in laurel is cineole, also called eucalyptol.[2] The leaves contain about 1.3% essential oils (ol. lauri folii), consisting of 45% eucalyptol, 12% other terpenes, 3–4% sesquiterpenes, 3% methyleugenol, and other α- and β-pinenes, phellandrene, linalool, geraniol, and terpineol.</p> <p>Both essential and fatty oils are present in the fruit. The fruit is pressed and water-extracted to obtain these products. The fruit contains up to 30% fatty oils and about 1% essential oils (terpenes, sesquiterpenes, alcohols, and ketones).</p> <h2><strong>Food</strong></h2> <p>The plant is the source of several popular herbs and one spice used in a wide variety of recipes, particularly among Mediterranean cuisines.[2] Most commonly, the aromatic leaves are added whole to Italian pasta sauces. However, even when cooked, whole bay leaves can be sharp and abrasive enough to damage internal organs, so they are typically removed from dishes before serving, unless used as a simple garnish.[4] Whole bay leaves have a long shelf life of about one year, under normal temperature and humidity.[4] Bay leaves are used almost exclusively as flavor agents during the food preparation stage;</p> <p>Ground bay leaves, however, can be ingested safely and are often used in soups and stocks, as well as being a common addition to a Bloody Mary.[4] Dried laurel berries and pressed leaf oil can both be used as robust spices, and even the wood can be burnt for strong smoke flavoring.</p> <h2><strong>Traditional medicine</strong></h2> <p>Aqueous extracts of bay laurel can also be used as astringents and even as a reasonable salve for open wounds.</p> <p>In massage therapy, the essential oil of bay laurel is reputed to alleviate arthritis and rheumatism, while in aromatherapy, it is used to treat earaches and high blood pressure.[6][unreliable source?] A traditional folk remedy for rashes caused by poison ivy, poison oak, and stinging nettle is a poultice soaked in boiled bay leaves.</p> <p>The chemical compound lauroside B isolated from Laurus nobilis is an inhibitor of human melanoma (skin cancer) cell proliferation at high concentrations.</p> <h2><strong>Other uses</strong></h2> <p>Bay is widely cultivated as an ornamental plant in regions with Mediterranean or oceanic climates, and as a house plant or greenhouse plant in colder regions. It is used in topiary to create single erect stems with ball-shaped, box-shaped or twisted crowns; also for low hedges. Together with a gold form, L. nobilis 'Aurea',[9] it has gained the Royal Horticultural Society's Award of Garden Merit.[10]</p> <p>Laurel oil is a main ingredient, and the distinguishing characteristic of Aleppo soap.</p> <h3><strong>Symbolism</strong></h3> <p>Bay laurel was used to fashion the laurel wreath of ancient Greece, a symbol of highest status. A wreath of bay laurels was given as the prize at the Pythian Games because the games were in honor of Apollo, and the laurel was one of his symbols.</p> <p>Ovid tells the story in the Metamorphoses that laurel tree was first formed when the nymph Daphne was changed into a laurel tree because of Apollo's pursuit of her. Daphne is the Greek name for the tree.</p> <p>The symbolism carried over to Roman culture, which held the laurel as a symbol of victory.[12] It is also the source of the words baccalaureate and poet laureate, as well as the expressions "assume the laurel" and "resting on one's laurels".</p> <p>In the Bible, the laurel is often an emblem of prosperity and fame. In Christian tradition, it symbolizes the resurrection of Christ.</p> <p style="text-align: left;">In Chinese folklore, there is a great laurel tree on the moon, and the Chinese name for the laurel, (Chinese: 月桂), literally translates to "moon-laurel". This is the subject of a story of Wu Gang, a man who aspired to immortality and neglected his work. When the deities discovered this, they sentenced Wu Gang to fell the laurel tree, whereupon he could join the ranks of the deities; however, since the laurel regenerated immediately when cut, it could never be felled. The phrase (Chinese: 吴刚伐木) ("Wu Gang chops the tree") is sometimes used to refer to endless toil, analogous to the legend of Sisyphus in Greek mythology</p> <h2>How to Germinate Bay Leaf Seeds</h2> <p><span>Commonly used in cooking and herbal treatments, bay leaves come from the bay laurel (Laurus nobilis) tree, which grows in U.S. Department of Agriculture hardiness zones 8 through 10. Attempting to grow bay laurel trees from seed can sometimes be frustrating as the seeds typically have a long germination period and may begin rotting before germination begins. It is possible to germinate bay laurel seeds, though it is recommended that you attempt to germinate multiple seeds at once to allow for germination failure and rotting in some of the seeds.</span></p> <p><strong>Soak the bay laurel seeds in warm water for 24 hours.</strong></p> <p><strong>2</strong></p> <p>Prepare a seed tray with a layer of starting soil. The soil should be moist but not saturated and there should be no standing water present in the tray.</p> <p><strong>3</strong></p> <p>Spread the seeds out over the tray, pressing them lightly into the moistened soil. The seeds should be approximately two inches apart to allow them room to spread out once they begin developing roots and shoots.</p> <p><strong>4</strong></p> <p>Cover the seeds with a thin layer of compost, mulch or horticultural sand. Spray the contents of the tray lightly with warm water to dampen the seed covering. As with the initial moistening of the soil, you only want to dampen the covering and not saturate it.</p> <p><strong>5</strong></p> <p>Place the seed tray in an area where it will receive up to eight hours of sunlight per day and will maintain a temperature of about 70 degrees Fahrenheit.</p> <p><strong>6</strong></p> <p>Moisten the seed tray as needed. You want the soil and the seed covering to remain moist, though being slightly on the dry side will not harm the seeds. It is better for the seeds to germinate in an environment that is only slightly moist than one that is saturated since the latter condition encourages rotting.</p> <p><strong>7</strong></p> <p>Check the progress of the seeds weekly. It may take as few as 10 days or as long as six months for the bay laurel seeds to begin germinating. If you notice any seeds that have begun to rot, remove them from the tray.</p> <p><strong>8</strong></p> <p>Transplant germinated seeds to pots or to a prepared location outdoors once leaves begin to appear.</p> <p><strong>Tip</strong></p> <p>Bay laurel trees can grow as tall as 40 feet outdoors but can also be trained to grow in a pot through regular pruning. Many growers prune even outdoor trees to keep them around 10 feet tall for easy harvesting of leaves.</p> <p><strong>Warning</strong></p> <p>Bay leaves can have sharp edges and may cause mouth or throat injuries if chopped and put into food. Leaves used in cooking should be whole or contained in packets made of cheesecloth or other materials so that they can be removed before serving.</p> <p> <script type="text/javascript"></script> </p>

MHS 83 (50g)

5/ 5

<h2><strong>Насіння кактуса Pachycereus hollianus 'Blanco'</strong></h2> <h2><span style="color: #fc0000;"><strong>Ціна за упаковку з 5 насінин.</strong></span></h2> <p>Високий, зморщений, колоноподібний кактус, який досягне близько 6 м у висоту. Він характерний для мексиканських штатів Оахака і Пуебла, де росте в сухих листяних лісах і сухих чагарниках на висотах від 1500 до 1800 м.</p> <p>Його зелені гілки люто озброєні шипами, які спочатку червоні, але з віком стають сірими або чорними. Його великі білі квіти розкриваються протягом дня, а потім темно-фіолетові, їстівні плоди з білою м’якоттю.</p> <p>Pachicereus hollianus буде процвітати в жаркому, сухому кліматі і може переносити легкі заморозки, коли вони встановлені.</p>

CT 21 (5 S)

5/ 5

<h2><strong>Насіння пау-пау, гірськи́й бана́н (Asimina triloba)</strong></h2> <h2><span style="color: #fe0000;"><strong>Ціна за упаковку з 3 насінин. </strong></span></h2> <strong style="color: #202122; font-family: sans-serif; font-size: 14px; background-color: #ffffff;">Азимі́на трилопате́ва</strong><span style="color: #202122; font-family: sans-serif; font-size: 14px; background-color: #ffffff; float: none; display: inline;"> (</span>лат.<span style="color: #202122; font-family: sans-serif; font-size: 14px; background-color: #ffffff; float: none; display: inline;"> </span><em style="color: #202122; font-family: sans-serif; font-size: 14px; background-color: #ffffff;">Asimina triloba</em><span style="color: #202122; font-family: sans-serif; font-size: 14px; background-color: #ffffff; float: none; display: inline;">), також відома під назвами </span><strong style="color: #202122; font-family: sans-serif; font-size: 14px; background-color: #ffffff;">пау-пау</strong><span style="color: #202122; font-family: sans-serif; font-size: 14px; background-color: #ffffff; float: none; display: inline;"> або </span><strong style="color: #202122; font-family: sans-serif; font-size: 14px; background-color: #ffffff;">гірськи́й бана́н</strong><span style="color: #202122; font-family: sans-serif; font-size: 14px; background-color: #ffffff; float: none; display: inline;"> — вид дводольних квіткових рослин із роду </span>азиміна<span style="color: #202122; font-family: sans-serif; font-size: 14px; background-color: #ffffff; float: none; display: inline;"> родини </span>аннонових<span style="color: #202122; font-family: sans-serif; font-size: 14px; background-color: #ffffff; float: none; display: inline;">. Єдиний вид цієї родини, який може зростати та давати плоди за межами </span>тропічного клімату. <br /><br /> <h2><span id="Назва">Назва</span></h2> <p>Наукова назва роду <em>Asimina triloba</em> взята з індіанської назви <em>assimin</em> через французьку <em>asiminier</em>, епітет <em>triloba</em> відноситься до квітів («трилопатеві» чашечки).</p> <p>Вид має багато народних назв: «папая», «Paw Paw», «лапа-лапа», «динне дерево». Серед інших місцевих назв: «дикий банан», «банан прерії», «Indiana-банан», «Hoosier-банан», «західновіргінський банан», «канзаський банан», «кентуккійський банан», «мічиганський банан», «міссурійський банан», «банан бідняка», «Ozark-банан», «бананґо».</p> <h2><span id=".D0.86.D1.81.D1.82.D0.BE.D1.80.D1.96.D1.8F"></span><span id="Історія">Історія</span></h2> <p>Найперша документальна згадка про азиміну віднайдена за 1541 рік в доповіді іспанської експедиції Ернандо де Сото, яка знайшла її в індіанців Північної Америки, які вирощували її на схід від річки Міссісіпі.</p> <p>Охолоджені фрукти азиміни були улюбленим десертом Джорджа Вашингтона і Томаса Джефферсона.</p> <p>Експедиції Льюїса і Кларка іноді харчувалися азиміною під час своїх подорожей.</p> <h2><span id=".D0.9E.D0.BF.D0.B8.D1.81"></span><span id="Опис">Опис</span></h2> <p>Листопадне дерево або чагарник висотою до 15 м, зазвичай 4-5 м. Молоді пагони густо опушені; однорічні — голі, оливково-коричневі, блискучі; дворічні — сірі, з помітними сочевичками.</p> <p>Бруньки коричнево-червоні, шерстисті. Листки обернено-довгасто-яйцеподібні, довжиною 12-30 см, шириною 4,5-12 см, на вершині коротко загострені, що поступово звужуються до черешка, цілокраї, шкірясті, з частими точковими залозками, видимими на просвіт, молоді листки знизу з червонувато-коричневим опушенням, пізніше цілком голі, світло-або сіро-зелені. Черешки довжиною 0,8-1,2 см. В середині осені вони жовтіють і опадають, нове листя з'являється в кінці квітня, коли рослина вже відцвітає.</p> <p>Квітки зазвичай поодинокі, коричнево-пурпурові, діаметром до 4,5 см, з'являються в пазухах листків попередніх років, на кудлатій, опушеній квітконіжці завдовжки 1 — 3 см; три чашолистки яйцеподібні, гострі, зовні блідо-зелені і опушені; шість пелюсток широкояйцеподібні, тупо-загострені, темно-пурпурові або винно-червоні, з сітчастими жилками, рано відцвітають, зовнішні відігнуті, внутрішні прямостоячі. Кожна квітка містить кілька маточок, чим пояснюється здатність однієї квітки утворювати кілька плодів. Квітки двостатеві, але запилюються перехресно. У природних умовах азиміну трилопатеву запилюють падальні мухи і жуки-мертвоїди — її квіти видають несильний, але дуже неприємний запах, схожий на запах гнилого м'яса.</p> <h3><span id=".D0.9F.D0.BB.D0.BE.D0.B4.D0.B8"></span><span id="Плоди">Плоди</span></h3> <div> <div><img alt="" src="https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/17/Asimina_triloba_kz1.jpg/220px-Asimina_triloba_kz1.jpg" decoding="async" width="220" height="212" srcset="//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/17/Asimina_triloba_kz1.jpg/330px-Asimina_triloba_kz1.jpg 1.5x, //upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/17/Asimina_triloba_kz1.jpg/440px-Asimina_triloba_kz1.jpg 2x" data-file-width="2568" data-file-height="2472" style="border-width: 1px; border-image-width: initial;" /> <div> <div></div> Квітка</div> </div> </div> <div> <div><img alt="" src="https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/a/aa/Pawpaw-fruit.jpg/220px-Pawpaw-fruit.jpg" decoding="async" width="220" height="246" srcset="//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/a/aa/Pawpaw-fruit.jpg/330px-Pawpaw-fruit.jpg 1.5x, //upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/a/aa/Pawpaw-fruit.jpg 2x" data-file-width="402" data-file-height="450" style="border-width: 1px; border-image-width: initial;" /> <div> <div></div> Плід</div> </div> </div> <p>Плоди довжиною 5–16 см, шириною 3–7 см, важать від 20 до 500 г, по 2–8 плодів на одній плодоніжці, зазвичай довгасті, циліндричні або округлі, зазвичай дещо криві.</p> <p>Насінини коричневі, довжиною 2–2,5 см, по 10–12 у кожному плоді, розташовані двома рядами (12-16% загальної ваги плоду). Насіння отруйне.</p> <p>Шкірка у плодів тонка, напівпрозора, легко зчищається. Колір у міру дозрівання змінюється від зеленого до лимонно-жовтого, а після перших заморозків стає коричневим або чорним. М'якуш стиглого плоду м'який, білувато-жовтий або помаранчево-жовтий, з нудотно солодким смаком і приємним ананасово-суничним ароматом. Плоди багаті на фруктозу і сахарозу, а також на мікроелементи. Смаком зріла азиміна трохи нагадує банан або манго.</p> <p>Цвітіння відбувається у квітні — травні, триває близько трьох тижнів. Плоди достигають протягом 4 тижнів у вересні-жовтні.</p> <h2><span id="Поширення_і_екологія">Поширення і екологія</span></h2> <p>У природі ареал виду охоплює Північну Америку — від південної частини Онтаріо (Канада) до Флориди. На заході його ареал доходить до південно-східної Небраски і Техасу<sup id="cite_ref-GRIN_2-0">[2]</sup>. Азиміна була завезена в Іспанію, Францію, Італію, Японію і ряд інших країн.</p> <p><em>Asimina triloba</em> в природних умовах росте на пухких, вологих ґрунтах в лісистих місцевостях, по берегах річок, часто утворюючи густі зарості.</p> <p>Оптимальний клімат: вологе та прохолодне літо, від прохолодної до холодної зими, з мінімумом 810 мм дощу на рік, коли опади рівномірно розподілені протягом року. Добре росте в межах зони 5 (-26 °C) і зони 8 (-9 °C).</p> <div> <div><img alt="" src="https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/4/41/PawPaw_bark.jpg/220px-PawPaw_bark.jpg" decoding="async" width="220" height="331" srcset="//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/4/41/PawPaw_bark.jpg/330px-PawPaw_bark.jpg 1.5x, //upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/4/41/PawPaw_bark.jpg/440px-PawPaw_bark.jpg 2x" data-file-width="2000" data-file-height="3008" style="border-width: 1px; border-image-width: initial;" /> <div> <div></div> Кора</div> </div> </div> <h2><span id=".D0.A0.D1.96.D0.B7.D0.BD.D0.BE.D0.BC.D0.B0.D0.BD.D1.96.D1.82.D1.82.D1.8F"></span><span id="Різноманіття">Різноманіття</span></h2> <p>Великий список сортів, багато з яких були виявлені в природі, і в переважній більшості були отримані схрещенням. Деякі сорти були розроблені в США, інші в Європі.</p> <p>Сорт «Mango», був виявлений у дикій природі (можливо, його назва походить від його схожості з ароматом тропічним фруктів). Ще один дуже популярний сорт в Європі був виведений в Італії «Prima 1216». Дуже важко зробити порівняння сортів за смаковими якостями, так як це суб'єктивний аспект. Однак, у 2008 році в штаті Кентуккі державним університетом проводилися дегустації різних сортів азиміни. Дегустатори повинні були вказати, як вони сприймають смак фруктів і класифікувати його. Їх також просили вказати, чи вони відчували присмак дині, гіркий присмак, або не сприймали ніякого післясмаку. Результати вказані в таблиці.</p> <h2><span id="Біохімія">Біохімія</span></h2> <div> <div><img alt="" src="https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/e9/AbbotV1Tab04AA.jpg/220px-AbbotV1Tab04AA.jpg" decoding="async" width="220" height="269" srcset="//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/e9/AbbotV1Tab04AA.jpg/330px-AbbotV1Tab04AA.jpg 1.5x, //upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/e9/AbbotV1Tab04AA.jpg/440px-AbbotV1Tab04AA.jpg 2x" data-file-width="981" data-file-height="1200" style="border-width: 1px; border-image-width: initial;" /> <div> <div></div> Метелики зебра ластівчин хвіст (<em>Eurytides marcellus</em>) з листками азиміни</div> </div> </div> <p>Насіння містить хімічні речовини, які можуть стати корисними при хіміотерапії раку простати і товстої кишки.</p> <p>Листя також містить речовини, токсичні для більшості комах. Помітним винятком є ​​метелик зебра ластівчин хвіст (<em>Eurytides marcellus</em>), чиї личинки харчуються листям різних видів азиміни, і як наслідок, протягом усього життя метелика він залишається неприємним для птахів та інших хижаків.</p> <p>Кора дерева азиміни містить інші ацетогеніни, в тому числі asimin, asiminacin і asiminecin, які виявились сильними інгібіторами мітохондрії, що робить <em>Asimina triloba</em> перспективним джерелом пестицидів і протипухлинних сполук.</p> <h2><span id=".D0.97.D0.BD.D0.B0.D1.87.D0.B5.D0.BD.D0.BD.D1.8F_.D1.96_.D0.B7.D0.B0.D1.81.D1.82.D0.BE.D1.81.D1.83.D0.B2.D0.B0.D0.BD.D0.BD.D1.8F"></span><span id="Значення_і_застосування">Значення і застосування</span></h2> <p>Інтродукована в 1736 році. У Західній Європі у відкритому ґрунті вирощується в Іспанії, Франції, Італії та Португалії. В Україні поширена в Криму. В останні десятиліття вирощується у Новій Каховці у колишньому відділенні Нікітського ботанічного саду УААН,звідти азиміна поширилася по дачних масивах Херсона та Миколаєва. В невеликій кількості вирощується в Центральному ботанічному саду ім. М. М. Гришка. Центром її комерційного вирощування є південний схід штату Огайо, де щорічно недалеко від м. Олбані проводиться так званий<em> Pawpaw Festival</em><sup id="cite_ref-3">[3]</sup>.</p> <p>Насіння азиміни отруйне, містить алкалоїд азимінін і його настоянка вживається, як блювотний засіб. Листя дає сечогінний ефект, зрілі плоди — проносний.</p> <p>Свіжі плоди <em>Asimina triloba</em> зазвичай їдять сирими, або охолодженим або при кімнатній температурі. Тим не менш, вони можуть зберігатися 2–3 дні при кімнатній температурі, або близько тижня, при охолодженні. М'якуш плодів також часто використовують у десертах, додають у морозиво або млинці, а також в сокові суміші. Листя, багате на природні інсектициди, а також гілки та кора азиміни можуть бути використані як органічний пестицид.</p> <p>Деревина <em>Asimina triloba</em> не є комерційно цінною.</p> <p><em>Asimina triloba</em> іноді включають в екологічне відновлення насаджень, оскільки це дерево добре росте на вологих ґрунтах і здатне утворювати густі зарості. Азиміна особливо цінується для створення швидкозростаючої рослинності в районах, де часті повені еродують поверхню, бо її коренева система допомагає утримувати ґрунти.</p> <h3><span id=".D0.90.D0.B3.D1.80.D0.BE.D1.82.D0.B5.D1.85.D0.BD.D1.96.D0.BA.D0.B0"></span><span id="Агротехніка">Агротехніка</span></h3> <p><em>Asimina triloba</em>— єдиний з видів родини аноннових, поширений за межами тропічного клімату. Його стійкість до холоду (до −29 °C) дає змогу вирощувати ці рослини в Європі.</p> <p>Азиміна трилопатева введена в культуру трохи більше 100 років тому: відомо 68 сортів, плоди яких відрізняються термінами дозрівання, розмірами і величиною насіння. Основним недоліком цієї культури є низька врожайність у порівнянні з багатьма іншими плодовими — вона складає всього 25-40 кг з дерева. Пересадка цієї рослини також пов'язана з труднощами, оскільки у азиміни стрижневий корінь. Плоди азиміни важко зберігати, вони швидко перестигають і набувають неприємного присмаку.</p> <p>Розмножують азиміну насінням і щепленням. Вирощені з насіння рослини зазвичай починають цвісти і плодоносити через 4-8 років, щеплені — через 2-3 роки. Азиміна дуже стійка до хвороб і шкідників.</p> <p>Протягом перших двох років саджанці потребують цілковитого затінення, тому що природно ці рослини ростуть в густих лісах при повній відсутності прямих сонячних променів. У третій рік вимагає часткового затінення і вже на четвертому році — прямого сонячного світла. При посадці бажано залишити відстань між деревами 2,5 м.</p> <p>Є дуже мало сортів, які відомі, як самозапильні. Більшість сортів вимагають іншого сорту для запилення.</p> <p>Хоча Asimina triloba може давати плоди в тіні, але найкращий урожай дає при повному перебуванні на сонці, і з деяким захистом від вітрів через великі розміри її листя.</p> <p>Найкраще росте на ґрунтах злегка кислих (рН 5,5-7), глибоких, родючих, добре дренованих, цей останній пункт має важливе значення для її успішного росту. Азиміна погано почуває себе на важких або перезволожених ґрунтах.</p> <p>Азиміну ніколи не культивували в великих масштабах, в першу чергу тому, що її плоди починають бродити невдовзі після їх збору, і тільки заморожені фрукти можна зберігати або перевозити. Інші методи збереження включають висушування, виробництво джемів або желе.</p> <p>В останні роки вирощування азиміни привертає підвищений інтерес, зокрема тому, що вона стійка до шкідників, і її успішно вирощують без пестицидів. Комерційне вирощування і збирання азиміни розвинуто у південно-східному Огайо, а також вивчаються в Кентуккі і Меріленді, а також в різних районах за межами природного ареалу виду, в тому числі в Каліфорнії.</p> <p>Бажані сорти азиміни поширюються щепленням. Відсутність успішного запилення є найбільш поширеною причиною поганого плодоношення. Рекомендується перехресне запилення, принаймні, двох різних генетичних різновидів рослин, і виробники часто вдаються до ручного запилення або використання запилювачів, для принадження яких розпорошують рибну емульсію або розвішують курячі шиї або інше м'ясо поблизу відкритих квіток.</p> <p>Азиміна також набирає популярності серед озеленювачів і садівників завдяки відмінному росту дерева, привабливості та смаковими якостями її плодів, високої стійкості до шкідників та хвороб і відносно низьким експлуатаційним затратам. Однак, пересадку дорослого дерева необхідно здійснювати в контейнері, аби не пошкодити його тендітні корінці.</p> <p><br /><br /><br /><br /><br /><br /></p>

V 48 (3 s)